APULEE (revue)

apulee 4 traduire le monde 

Collectif

Apulée #4 – Traduire le monde


Revue de littérature et de réflexion

Fidèle à l’appel constant des autres rives et des antipodes, dans l’ardente continuité de ses trois premiers numéros – « Galaxies identitaires », « De l’imaginaire et des pouvoirs » et « La guerre et la paix » –, la revue Apulée poursuit sa double investigation : face aux bouleversements de l’actuel et dans l’espace inaliénable de la création toujours en devenir. 
Dans cette quatrième livraison, c’est le tissage et le métissage des langues – avec au cœur la traduction à l’origine des grands humanismes tant méditerranéens qu’occidentaux – qui sont à l’honneur.
 
Pour ce numéro mon texte Epidermies a été traduit en Wallon, Picard, Bruxellois, Gaumais....
L'aventure a continué, ensuite, lors d'une résidence à Seneffe, en compagnie d'un Collectif de traducteurs qui se sont prêté à ce jeu difficile.
 
Voici quelques extraits:

Ukrainien,  par Ivan Riabchyi                                                                

Шкури

Стіну нарешті звели. Жодна не лишилась без діла. До роботи взялися усі – жінки, чоловіки, навіть діти, здатні тримати голку в руках. Нитки сплели з нервів ворогів та їхніх жил, що єднали кінцівки з тілом. Коли зібрали усе, то розгорнули свій витвір уздовж кордону – тягнули, щоби жодної зморшки не залишилося. Південний вітер висушив і тугесенько натягнув нитки та жили. По той бік залишилось лише обдерте падло – з м’язів і тельбухів, що поволі гнили, випаровувалась волога.  По той бік не лишилось нічого, окрім гучного фурчання комашиної ферми. По той бік лишилися тільки вибілені на сонці каркаси тіл, грудні клітини і хижі птахи всередині, чиї крики розчахнули у день стару браму ночі. Жінки, діти, старі – та й чоловіки, нарешті позбавлені бою, – намагалися марно шукати сон, бо шарніри кісток гучно стогнали іржавими голосами по той бік стіни; стіни, натягнутої, мов шкіра на барабан, стіни, чий чіткий контур чинив усе більший опір упертим зусиллям людської шкіри. 

Однієї ночі – вона загусла, але чорнило лишилось прозорим – шмаття дубленого м’яса прилипло до жил. Вітер, що зазвичай сухо і байдуже торохтів у стіну, завітав цього разу до пойнятих сном; від його доторку їхня шкіра ледь-ледь затремтіла – та вони не виринули зі своїх порожніх снів. Вітер широко розчахнув віконниці, зазиваючи мертві шкури, які жадали гарячої крові, свіжої лімфи, теплих сердець. Кожна зі шкур могла знайти собі годяще тіло. Зідране з дівчинки підійшло по розміру хлопчику, зідране із моцного бадіки знайшло собі до ладу м’ясника і радо закутало його тіло. Жодна шкура не залишилась без тіла. І на світанку ніхто не міг зрозуміти – чи він це, чи хтось інший, чи одночасно двоє.  

І простір перед ними розкрився, ніби запрошуючи на гостину.

Bulgare, par Rozalina Dotcheva 

Не остана кожа, която да не намери човек когото да  облече. При пробуждането никой не можа да разпознае дали е себе си, друг или двете едновременноПространството пред тях се разтваряше като покана.

Bulgare, par Dora Mineva

Епидермия

Най-сетне стената беше завършена. Не се мина без тази глупост. Всички се бяха заели с нея – жени, мъже, деца, всеки, който бе способен да държи игла в ръката си. Самият конец беше изтръгнат от нервните влакна на враговете им, а сухожилията осигуряваха завръзването на краищата. Когато всички краища бяха завързани, те разпростряха творението си от единия до другия край на границата, докато изчезна всяка гънка. Благодарение на южняка всички се изсушиха и се опънаха още повече. От другата страна оставаха само одраните човешки трупове, от чиито мускули и вътрешности се изпаряваха вече гниещите течности. От другата страна оставаха само глухите шумове от етномофилното машинно обработване. От другата страна оставаха само избелелите от слънцето скелети, гръдни кошове с накацали лешояди по тях, чиито крясъци разкриваха посред бял ден застаряващите двери на нощта. Жените, децата, старците и мъжете отсега нататък без съпротивление се мъчеха да заспят, докато техните панти с ръждясали гласове стенеха от другата страна на стената, стена, опъната като барабан, стена, чиито шевове се опитваха да устояват на растящото напрежение на непокорните кожи

 

Espagnol, par Régina Lopez                            Epidermia

El muro, por fin, estaba terminado. No faltaba ni una. Todo el mundo había 
participado: las mujeres, los hombres, los niños con edad para manejar una
aguja. El propio hilo, extraído de los nervios de sus enemigos, garantizando
sus tendones la ligazón de los extremos. Cuando estuvieron todas reunidas,
tensaron su trabajo de un lado al otro de la frontera, hasta que no hizo ni un
pliegue. Con el viento del sur, todas se secaron y tensaron aún más.


Parmi les contributeurs de ce numéro d'Apulée :
Joséphine Bacon, Yahia Belaskri, Mohammed Bennis, Thomas Bernhard, Jean-Marie Blas de Roblès, Jean Claude Bologne, Lionel Bourg, René de Ceccatty, Georges-Olivier Châteaureynaud, Ananda Devi, Souleymane Bachir Diagne, Abdelkader Djemaï, Hélène Dorion, Aslı Erdoğan, Dominique Fernandez, Lise Gauvin, Bruno Grégoire, Hubert Haddad, Amin Khan, Omar Khayam, Werner Lambersy, Michel Le Bris, Yvon Le Men, Gaston Miron, Timour Muhidine, Laure Morali, Cécile Oumhani, Marc Petit, Catherine Pont-Humbert, Patrick Reumaux, Jean Rouaud, Amina Saïd, Éric Sarner, Leïla Sebbar, Frédérick Tristan, Abdourahman A. Waberi, Christine Van Acker, Carole Zalberg…

© Les Grands Lunaires, 2019

Webmaster : Better Web